Стаття
ОЦІНКА ПРИХИЛЬНОСТІ ДО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ, ЩО ПЕРЕБУВАЮТЬ НА НИРКОВО-ЗАМІСНІЙ ТЕРАПІЇ З УРАХУВАННЯМ НАЯВНОСТІ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ 2-ГО ТИПУ
| Про автора: | І. П. Катеренчук, С. Т. Рустамян |
| Рубрика | КЛІНІЧНА МЕДИЦИНА |
| Тип статті | Наукова стаття |
| Анотація | Висока розповсюдженість ХХН термінальної стадії, яка потребує нирково-замісної терапії (НЗТ) у хворих часто працездатного віку, висуває проблему психічних розладів і комплаєнсу у даної категорії пацієнтів у число соціально значущих. Метою даного дослідження було проаналізувати дотримання режиму прийому медикаментозних засобів діалізними хворими та визначити фактори, які можуть впливати на комплаєнс. У дослідженні взяли участь 93 пацієнти, з яких 44 пацієнти, що перебувають на програмному гемодіалізі та 49, які склали контрольну групу – пацієнти з ХХН І-ІІ стадій. Дослідна група була розподілена на дві підгрупи: 20 хворих (ДГ1) з діабетичною нефропатією (ДН), 24 – з іншими захворюваннями (ДГ2). Контрольну групу також було розподілено на дві підгрупи: 26 хворих з ДН (КГ1), та 23 – без ДН (КГ2). Комплаєнс визначали за допомогою специфічного опитувальника Моріскі-Гріна (MMAS-8), що складається з 8 запитань. Виявлено, що у ДГ1 2 (10,0 %) та 7 (29,2 %) у ДГ2 пацієнтів не мали прихильності до лікування. Як і в КГ1 та КГ2 11 (42,3 %) і відповідно 14 (60,9 %) пацієнтів не мали прихильності до лікування. У нашому дослідженні середню прихильність до лікування у ДГ1 мали 12 (60 %) пацієнтів як і в ДГ2 також 12 (50 %) пацієнтів. У контрольних групах також: у КГ1 середня прихильність до лікування спостерігається у 11 (42,3 %) пацієнтів, тоді як у КГ2 тільки 7 (30,4 %) хворих з початковими змінами в нирковій системі. Високу прихильність до лікування у дослідних групах мали 6 (30 %) хворих з ЦД, тоді як у ДГ2 5 (20,8 %) діалізних пацієнтів без ЦД. Відповідна картина проглядається і в контрольних групах: 4 (15,4 %) пацієнтів з ХХНІ-ІІ стадії з ЦД мали високу прихильність до лікування, тоді як у пацієнтів з ХХНІ-ІІ стадії без ЦД лише 2 (8,7 %). Проаналізовані особливості прихильності до лікування у пацієнтів різних вікових груп. Хоча не існувало статистично значимої різниці між ДГ1 і ДГ2 та КГ1 і КГ2 відповідно, в одних вікових діапазонах, але у внутрішній структурі самих груп в різних вікових діапазонах існували статистично значима різниця. Так, порівнюючи хворих в ДГ1, але в різних діапазонах, до 40 років і старше 56 років, простежується статистично значима різниця р<0,05. У ДГ2 в даних вікових діапазонах статистично значима різниця вже р=0,01. Відповідна картина простежується і в контрольних групах у відповідних вікових діапазонах (до 40 років і після 56 років): у КГ1 статистично значима різниця дорівнює р=0,05, у КГ2 - р=0,001. Такі дані як і в дослідних так і в контрольних групах вказують на значний розрив у показниках прихильності до лікування у різних вікових діапазонах. Якщо порівнювати ДГ1 з ДГ2 та КГ1 та КГ2, то вірогідність відмінностей буде p˃0,05. Але, якщо оцінити середньоарифметичні показники, то в групах з ЦД показники комплаєнсу будуть вищими. Це може вказувати на те, що дані пацієнти, впродовж тривалого часу регулярно приймаючи цукрознижуючі препарати чи інсулінотерапію, адаптувались до фіксованого режиму прийому препаратів. |
| Ключові слова | комплаєнс, програмний гемодіаліз, цукровий діабет, хронічна хвороба нирок |
| Список цитованої літератури |
|
| Публікація статті | «Світ Медицини та Біології» №3(77), 2021 рік , 073-077 сторінки, код УДК 616.379-008.64-085 |
| DOI | 10.26724/2079-8334-2021-3-77-73-77 |